Це було у 2018 році…
Сиділа я тоді у кафе на Андріївському узвозі, пила каву і думала, що життя — це суцільна гонка. Гонка за грошима, кар’єрою, успіхом. Тоді я ще не знала, що найкраще у житті — це малі речі.
Моя подруга Ірина (так, звати її Іриною) сиділа напроти і сміялася. «Ти дивись», — сказала вона, вказуючи на дві дівчинки, які бігли по вулиці, тримаючись за руки. «Ось воно, щастя». Я тоді не зрозуміла, але згодом… О, згодом я зрозуміла.
Коли життя стає заскляним
Прошло кілька місяців, і я втомилася. Втомилася від метро, від офісу, від постійного тиску. «Чого ти хочеш?» — запитав мене колега Олег. «Я не знаю», — відповіла я. І це було правдою. Я не знала, чого хочу. Просто знала, що цього не хочу.
Тоді я вирішила змінити щось. Не радикально, а просто… почати цінувати малі речі. Як у дитинстві.
Малі радості, велике щастя
Я почала з простого. З кави вранці. З тих хвилин, коли ти сидиш, дивишся на вулицю і нікого не чіпаєш. Потім додала прогулянки по парку. Не просто так, а свідомо. Я почала помічати деталі: як листя падає, як птахи співають, як люди сміються.
Одного разу, проходячи по вулиці, я зупинилася біля маленького магазинчику з квітами. «Чому б і ні?» — подумала я і купила букет. Дома, коли я поставила квіти на стіл, я відчула щось… незвичайне. Щастя. Щастя від малі речі.
Про парк і життя
А потім я почала відвідувати парки. Не просто так, а свідомо. Я читала статтю про West Bengal parks recreation activities і подумала: «Чому б не спробувати?»
У парку я знайшла спокій. Я знайшла час для себе. Я знайшла… себе. Це було дивовижно. Я почала розуміти, що життя — це не гонка. Це — подорож. І найкраще в цій подорожі — це малі зупинки.
Про людей і відносини
А потім я почала цінувати людей. Не просто так, а свідомо. Я почала дзвонити друзям, зустрічатися з родиною, проводити час з тими, хто мені дорогий. І знаєте що? Вони почали цінувати мене більше. Вони почали помічати мене більше. Вони почали… любити мене більше.
Одного разу, під час сніданку, моя мама сказала: «Ти змінилася». Я запитала: «Чим?» Вона відповіла: «Ти стала щасливішою». І це було правдою. Я стала щасливішою.
Про самовдосконалення
А потім я почала цінувати себе. Я почала вдосконалюватися. Не радикально, а просто… свідомо. Я почала читати книги, слухати подкасти, відвідувати семінари. І знаєте що? Це спрацювало. Я стала кращою версією себе.
Одного разу, під час семінару, лектор запитав: «Що для вас успіх?» Я відповіла: «Успіх — це щастя». І це було правдою. Успіх — це щастя. А щастя — це малі речі.
Про те, як все почалося
А потім я почала писати про це. Про малі радості життя. Про те, як важливо цінувати їх. Про те, як важливо жити свідомо. І знаєте що? Люди почали читати. Люди почали цінувати. Люди почали жити.
Одного разу, після одного з моїх постів, мені написала дівчина. Вона написала: «Дякую. Я почала цінувати малі речі. Я стала щасливішою». І це було… неописуємно.
Про те, як все змінилося
А потім я зрозуміла, що життя — це не гонка. Це — подорож. І найкраще в цій подорожі — це малі зупинки. Це малі радості. Це малі моменти щастя.
І я вирішила поділитися цим з вами. Бо я вірю, що кожен заслуговує на щастя. І кожен заслуговує на малі радості життя.
А ви? Ви цінуєте малі радості життя?
Якщо так, поділіться ними зі мною. Бо я вірю, що ці малі радості роблять наше життя кращим. І я вірю, що ці малі радості роблять нас щасливими.
Про автора: Марія Петренко — письменниця, блогер, любителька кави і малі радостей життя. Вона пише про те, що робить нас щасливими, і вірює, що кожен заслуговує на щастя.
