9 травня 2025 року Служба безпеки України (СБУ) оголосила про турбуюче відкриття: Угорщина веде розвідувальну операцію в Закарпатті (часто називаній Прикарпаттям) на заході України. СБУ заявила, що Угорщина найняла двох місцевих жителів Закарпаття, зокрема з регіону Берегове, для шпигунської діяльності відносно військових об’єктів, здійснення вимірювання можливостей безпеки та оцінки настроїв місцевого населення в разі надходження угорських “миротворчих” сил. У зв’язку з цим Угорщина вигнала дипломатів, стверджуючи, що вони є шпигунами, і Україна відповіла взаємовигнанням. Угорщина раніше висловлювала заяви про угорськомовних мешканців Закарпаття та стверджувала, що Київ їх пригнічує. Часто виникали тривоги або обвинувачення у тому, що Угорщина хоче анексувати територію або частину неї, що розглядається як політична постава, а не реальна загроза. Ця операція свідчить про те, що десь у угорських розвідувальних та політичних колах серйозно вивчають можливість втручання в регіон. Проте операція є небезпечною і ґрунтується на уявленнях. Щоб зрозуміти, чому Угорщина шпигувала в цьому регіоні, слід врахувати питання мовної політики та історію Закарпаття. Закарпаття: історія та демографія Закарпаття розташоване на південному заході України, єдиний регіон, що межує з чотирма країнами: Угорщиною, Словаччиною, Польщею та Румунією. Це один із найбільш мовно та культурно різноманітних регіонів України. Українці/Русини, угорці, поляки, словаки, євреї, цигани та інші групи, такі як гуцули, лемки та інші, населяють регіон протягом століть. Закарпаття було частиною Австро-Угорщини до Тріанонського договору, потім Чехословаччини, за якою наступила недовговічна Карпатська Українська Республіка під керівництвом українців у 1939 році, та Угорщини в 1939-45 роках. Після цього СРСР привласнив його під складом Української Радянської Республіки. Це призвело до демографічних змін, багато росіян та російськомовних переселились в регіон. Після розпаду СРСР, незважаючи на деякі пропозиції проведення референдуму, Закарпаття залишилося українською територією згідно з ратифікованими кордонами 1991 року. У недавніх опитуваннях показано, що 13% населення Закарпаття є угорцями/угорськомовними. Угорськомовні сконцентровані в певних “раєнах” – районах – таких як Берегове, Мукачево та окремих містах. Угорщина видала паспорти угорською мовою говорячим мешканцям регіону, однак вони часто мають українські паспорти. Українська, угорська, російська, румунська, польська та словацька мови співіснують у багатьох населених пунктах. Закони про мову України Україна мала різні мовні політики. Українська була проголошена національною мовою в 1989 році. У Конституції України 1996 року зазначено, що українська є національною мовою, але російська та мови міноритетів все ще мають бути захищені. Під час уряду колишнього Президента Віктора Ющенка у середині 2000-х років було більше регуляцій щодо мови з метою просування української у кіно, у державних службах та інших сферах. У 2012 році, зараз звільненого Президента Віктора Януковича, були кроки щодо того, щоб зробити російську та мови міноритетів України офіційними, але нічого не матеріалізувалося. Після Євромайдану було більше ентузіазму просувати українську мову для відходу від “російського світу”. Однак саме в 2019 році уряд колишнього Президента Петра Порошенка втілив контроверсійне переосмислення закону, яке передбачало покарання підприємств, що не надають послуги українською мовою, строге забезпечення виконання вимог щодо надання середньої освіти українською мовою та впровадження додаткових вимог для медіа щодо просування вмісту українською мовою. Реальності Закарпаття У Закарпатті рівень володіння українською мовою серед угорськомовних був низьким, і однією з обґрунтувань для цих строгих заходів було їхнє краще інтегрування. Проте Угорщина, Румунія, Словаччина та деякі мовні меншини стверджували, що ці закони є пригнічувальними або несправедливими. Важливо відзначити, що деякі середні школи використовують двомовний підхід в Закарпатті, що є законним. У Берегове також можна побачити знаки як угорською, так і українською мовами. Закон був змінений у 2024 році для більш поваги до прав меншин, ініціативу очолювали угорські українці. Активи та питання мовних законів України поза увагою, вимоги цієї мовної політики – це регулярні теми для розмов російських пропагандистів, Угорщини та їхніх прихильників, які часто перебільшують їхні наслідки. Українців ніколи не мудро зводити з мовцями цієї нації. Багато українців боролися та загинули, говорячи російською, але вони не росіяни. Те саме стосується угорськомовних. Багато з них говорять угорською разом із українською та/або іншими мовами, і можна почути багато мов, що говоряться по всьому Закарпаттю. З моменту повномасштабного вторгнення Росії деякі, хто можливо відчував себе більш угорцем, ніж українцем, змінили свою перспективу. Можна знайти більш виражені форми української ідентичності та патріотизму, і багато хто відчуває розрив між ідентичностями. Закарпатці брали участь у війні, були захоплені, загинули, і бачили наслідки війни, що прийшли до них у вигляді біженців, повертаючихся тіл сусідів та родичів. Ці досвіди, поруч із образами проти України від прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, відчужували угорські симпатії. Деякі угорськомовні також залишили регіон після повномасштабного вторгнення. Крім того, угорці, хоча є значною меншістю в певних районах, не є населенням усього регіону, а також не є однорідними. Історичні претензії на українську землю не працюють, оскільки це міжнародно визнані кордони, з історичною присутністю українців, і мало або жодної бажання ці кордони переробити. Сучасні претензії про пригнічення також не виправдовуються, коли угорськомовні все ще можуть вільно говорити у багатьох щоденних справах у містах, як от Берегове. Якщо Орбан вважає, що люди з Закарпаття захочуть приєднатися до Угорщини, він не менш небезпечно уявляється, ніж Путін був щодо російськомовців. Висловлені погляди належать автору і не обов’язково відображають погляди Kyiv Post.
